1. Почуття власної гідності, самоповаги, що проявляється у збереженні особистої честі та недоторканності; гордість.
2. (перен., заст.) Зарозумілість, чванство, зарозуміла пиха.
гонор
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
І була вона, та картина, дуже проста: На великому конвейєрі цей гордий і несамовитий комбриг, очевидно, затявся, пройнятий безмежною зненавистю й презирством до тих «гепеушників задрипаних», що замірилися на його честь і гонор і що раніше вже били його — й о г о, к о м б р и г а ! — його ж власними орденами по обличчю, — затявся й зігнорував їх зовсім, з їхніми тортурами й страхами, з їхнім наміром поставити його на коліна й примусити «закричати».
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
Але не схотiв спiвати блоху: гонор знаменитости. Раптом вдарив духовий оркестр.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Частина мови: іменник (однина) |