головонька

1. Зменшувально-пестливе від слова “голова” (верхня частина тіла людини або передня частина тіла тварини, що містить мозок, органи зору, слуху, нюху та рот).

2. Переносно: про розумові здібності, інтелект або розсудливість людини (вживається переважно в заперечних або іронічних конструкціях).

3. У технічній термінології: невелика головна частина деякого механізму, інструменту або пристрою (наприклад, головка свердла, запалу тощо).

Приклади вживання

Приклад 1:
Заболіла головонька, Заболів живіт, Упав чумак коло воза, Упав та й лежить. Із Одеси преславної Завезли чуму, Покинули товариші — Горенько йому.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Приклад 2:
бiдна моя головонька! — Воно, звiсно, так, — згодився Кажан.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Частина мови: іменник (однина) |