Словник Української Мови
Буква
Військовий начальник, який очолює збройні сили держави або їх значну частину під час війни, маючи найвищу оперативну владу.
Особа, яка обіймає найвищу командну посаду в об’єднаних збройних силах кількох держав (коаліції) на певному театрі воєнних дій.
Приклад 1:
Денікін Антон Іванович (1872—1947) — грдерал-лейтенант царської армії, головнокомандуючий контрреволюційними збройними силами під час громадянської війни.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
В 1918 p. — головнокомандуючий військами Східного фронту, але зрадив Радянській владі і підняв 10—11 липня 1918 p. бунт у Симбірську. Був убитий при арешті.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”