Словник Української Мови
Буква
1. Збірна назва найбідніших, незабезпечених верств населення, переважно селянства та робітництва, у Російській імперії та на початку радянської доби; біднота.
2. Заст., зневажл. або жарт. Бідні, голодні, злиденні люди; жебраки, волоцюги.
3. Розм. Про велику кількість, натовп людей (часто з відтінком зневаги).
Приклад 1:
Голота кричала: “Наш, наш гетьман!” …Филимонович їхав з Москви.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Зсував густi брови i з презирством цiдив крiзь зуби: “голота! що воно має… Якби робив, ледащо, то мав би.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Вже менi тi верховоди… Голота!
— Самчук Улас, “Марія”