Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “голос”: негучний, тонкий, ніжний або приємний голос.
2. (у музиці) Окрема мелодична лінія, партія в музичному творі, особливо у вокальній або хоровій поліфонії.
3. (переносно) Прояв думки, позиції, можливість висловитись (часто у виразах: “мати свій голосок”, “додати свій голосок”).
Приклад 1:
Нептун іздавна був дряпічка, Почув Енеїв голосок; Шатнувся зараз із запічка, Півкопи для його кусок!.. І миттю осідлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, І вирнув з моря як карась.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Бiлолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; i в хатi й на дворi в’ється, порядкує, господарює, i спiває, i смiється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на свiт благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, i клопочеться, й бiгає.
— Самчук Улас, “Марія”