голій

1. (у фольклорі) міфічна істота, дух, що з’являється у вигляді оголеної людини, часто жінки, і може бути ознакою нещастя або смерті; також — привид, мара.

2. (заст., діал.) оголена, гола людина; той, хто не має на собі одягу.

Приклади вживання

Приклад 1:
А ро-; бив – як той віл, цілий день; спав на голій землі або) на ко­лод­дях; ус­та­вав тільки що на світ бла­гос­ло­ви­ло­ся та зно­ву за ро­бо­ту брав­ся; навіть ма­ло що й їв, та й то все на хо­ду: пильну­вав, на­до­лу­жав, як би більше за­ро­би­ти! Пізньої осені, як уже пло­ти пе­рес­та­ли при­го­ни­ти, а бар­ки та суд­на ко­ли-не-ко­ли при­хо­ди­ли, ро­бо­ти тре­ба бу­ло до­жи­да­ти дня­ми, а не ча­са­ми, Грицько полічив свої ба­риші: дві сотні з лиш­кою ле­жа­ли у йо­го в ки­шені… Грицько радів, як ма­ла ди­ти­на.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Тут і кості зотліють твої На взірець і для страху Всім, що рвуться весь вік до мети І вмирають на шляху!» XX Ходить туга по голій горі, Мов туман по пустині, Сіє думи й бажання свої По широкій країні. Сипле цвіти й листки, що давно Вже зів’яли й пожовкли, Підіймає в душі голоси, Що давно вже замовкли.
— Франко Іван, “Мойсей”

Частина мови: іменник (однина) |