1. (у фольклорі) міфічна істота, дух, що з’являється у вигляді оголеної людини, часто жінки, і може бути ознакою нещастя або смерті; також — привид, мара.
2. (заст., діал.) оголена, гола людина; той, хто не має на собі одягу.
Словник Української Мови
Буква
1. (у фольклорі) міфічна істота, дух, що з’являється у вигляді оголеної людини, часто жінки, і може бути ознакою нещастя або смерті; також — привид, мара.
2. (заст., діал.) оголена, гола людина; той, хто не має на собі одягу.
Приклад 1:
А ро-; бив – як той віл, цілий день; спав на голій землі або) на колоддях; уставав тільки що на світ благословилося та знову за роботу брався; навіть мало що й їв, та й то все на ходу: пильнував, надолужав, як би більше заробити! Пізньої осені, як уже плоти перестали пригонити, а барки та судна коли-не-коли приходили, роботи треба було дожидати днями, а не часами, Грицько полічив свої бариші: дві сотні з лишкою лежали у його в кишені… Грицько радів, як мала дитина.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
Тут і кості зотліють твої На взірець і для страху Всім, що рвуться весь вік до мети І вмирають на шляху!» XX Ходить туга по голій горі, Мов туман по пустині, Сіє думи й бажання свої По широкій країні. Сипле цвіти й листки, що давно Вже зів’яли й пожовкли, Підіймає в душі голоси, Що давно вже замовкли.
— Франко Іван, “Мойсей”