гнити

Приклад 1:
Зрештою, тоді Пилипенчиха говорила йому таке, що він спромігся зрозуміти лише роками пізніше, коли вже не німці, а радянці заходилися винищувати найменший прояв українського самоусвідомлення, з кадебівницькими різаками чатуючи на кожен паросток, що проти їхньої волі з’являвся на світ Божий з-під могильної плити чавунно-чорносотенної всеросійщини, під якою ніяк не давав себе задушити український народ, хоч Федорові здавалося, особливо, як почали хвиля за хвилею котитися нові, дедалі лютіші арешти Україною, коли за звичайнісіньку розмову українською мовою у якомусь там Дніпропетровському, де навіть школи не лишилося з українською мовою, звинувачували в «буржуазному націоналізмі» й запроторювали гнити в концтабори, — що це зашморг, з якого вже не виборсатися, а отже й кінець світу, бо коли вмирає людина, гасне зірка, а коли до ноги вирубують будь-який народ (не мій народ? — помиляєшся, — твій!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— у порожньому закадровому просторi: ой якби я знала, що буду вмирати, я б собi казала явора врубати, збудувати трумну на чотири боки, щоб вона стояла трийцять штири роки, стояла, стояла, та й почала гнити, та й стала до дiвки труна говорити: або iспалiте, або порубайте, або порубайте — або тiло дайте…). Стоячи серед кухнi зi слухавкою в руцi, держачись за Санин голос, який укотре повторює: що тепер буде з Талею, що буде, — Талi п’ятий рочок, вилицювата, в маму, дiвчинка, тiльки з татовим носом бараболею, колись, iще немовлям, вона вразила тебе своїм стеряно плаваючим, питальним водянистим зором, котрий нiби шукав, за що зачепитися, — Дарка переповивала її, й зринуло, мов невидимим вiтром нашелещене: “Як це дивно — дiвчинка.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Такому б, врядник каже, у тюрмi гнити, а не на волi бути… — Та їх там, тату, кривдили… — Що ти тямиш!.. От нехай лиш побачу, що вiн тут ману пускає та книжки людям читає — зараз руки назад та й до врядника.
— Самчук Улас, “Марія”