Словник Української Мови
Буква
1. У давньогрецькій поезії — короткий, афористичний вислів, сентенція, що містить життєву мудрість або моральне настановлення; також — короткий, уривчастий вірш гномічного характеру.
2. У віршознавстві — стихотворний розмір у давньогрецькій та латинській метриці, що складається з комбінації довгих та коротких складів (наприклад, хорей з ямбом).
Приклад 1:
Там, на заході, іще гримить битва гігантів, щоправда, фашистський гігант, коли тікав від нас, ставав все меншим і меншим, поки не обернувся на гнома під безпощадними ударами меча Червоного богатиря… Але ще ворог пручався і намагався удавати, що він не гном, а той же бронірований гігант, що топтав наші поля і серця своїми чобітьми, залитими кров’ю і мозком масових розстрілів, тортур і погромів. Тепер міліонний месник ішов по його полях з сходу і заходу, з двох боків били фашистського звіра… А тут, на визволеній землі нашої спільної Матері, всемогучий труд почав загоювати страшні рани… І руїн ставало все менше, вони танули, наче сніг на сонці… Битва за хліб кипіла на полях Батьківщини… Ну, та це все відоме вам, дорогі читачі… А де ж, ви скажете, Третя Рота?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”