Словник Української Мови
Буква
1. Надзвичайно обдарований, що володіє генієм; який вирізняється винятковими здібностями, творчою силою, оригінальністю мислення.
2. Вищий за звичайну міру; досконалий, чудовий, що викликає захоплення (про твір мистецтва, наукову ідею, винахід тощо).
Приклад 1:
Сьогодні з висоти життєвого досвіду і відстані років можу твердити: батько мій був геніальний садівничий, його душа була віддана квітам, землі й усьому, що на ній росте. Нещодавно серед старих паперів натрапила на зворушливий документ — написаний мені на пам’ять власною рукою десь на початку 50-х вірш нашої хатньої робітниці Явдохи Корявець, жінки напівписьменної, але з поетичною душею і великим внутрішнім, народним інтелектом.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— Панове, — додав він, — ви зверніть увагу на той аж геніальний декадентський тур, який устругнув я… «Пастели», що пишеться з а, — це має бути малюнок, зроблений пастельними фарбами, pastello da pittori, — і ви, запевне, так і зрозуміли оцей мій вірш. Тільки ж не забувайте, що єсть російське слово «постели»… себто тії «ліжка», що на них сплять люди… Те слово пишеться з о, тільки ж повинно вимовлятися за законами російської фонетики достоту так само, як і слово «пастели», що пишеться з «а».
— Тютюнник Григорій, “Вир”