гай-гай

1. Власна назва української народної пісні ліричного, часто жалібного характеру, а також мелодія до неї.

2. Назва народної музичної форми та танцю, що виконується під таку пісню, зазвичай в повільному темпі з елементами імпровізації.

3. У переносному значенні — журлива, смуткова розмова або роздуми; жаль, туга, сум (зазвичай у виразах: «завести гай-гай», «піти гай-гай»).

Приклади:

Приклад 1:
А Чіпка з то­ва­рист­вом і не ви­ла­зять з йо­го, лю­дей зак­ли­ка­ють, час­ту­ють… Чо­ловіки – нігде прав­ди діти – та­ки ла-сенькі на дур­ни­цю ви­пи­ти, то й раді та­ко­му слу­чаю – п’ють та вих­ва­ля­ють доб­рих мо­лодців… Дех­то й з мо­ло­диць, ціка­вих по­ди­ви­тись на збо­ри­ще та ігри­ще, та ще де співи та танці, за­вер­нув ту­ди… А жид, як знав, десь і му­зи­ку вид­рав… Му­зи­ка ріже-тне; п’яні чо­ловіки тро­хи на го­ло­вах не хо­дять та ви­би­ва­ють го­ца­ка ко­ло мо­ло­диць; а ті й собі – див­ляться-див­ляться, то це од­ну й візьме не­терп­ля­ча – і пішла дрібненько бічком, бічком, не­мов пли­ве по воді; а яка з п’яніших схо­питься за за­пас­ку, підніме її тро­хи та – гай-гай по хаті, як шуліка за кур­ча­та­ми… Сміх, регіт, крик… А Чіпка знай до жи­да: да­вай те! по­да­вай дру­ге!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
За вікном жовтаво-сіра трава торішня, голі дерева в саду, переважно дуби з рештками іржавого торішнього листя, далі — залізнична колія, за нею санаторійні будинки, з-поміж яких один вирізняється написом: «Cafe Tirol» (гай-гай, минула Польща! ), а ще далі — помірне узгір’я, що на нього сходить стрункий, іусто-зелений ялиновий ліс.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”

Приклад 3:
Це вже не та Туреччина, що XVIII віку — гай-гай!… Був з ним і лікар Осинчук, директор клініки у Львові, в якій я лежав після в’язниці (він доводиться Дудкові якимсь родичем). Обидва занепокоєні наближанням больше-виків.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”