галицький

Приклад 1:
Отримати такий ханів наказ — хто-хто, а Данило знав, що це означає… І ось князь-король Данило Галицький з золотою на голові королівською короною і золотою на шиї ханською пайзою руйнує фортеці, вали і переносить столицю з Галича. Далеко на північ, у болотах і лісах своєї землі він закладає нову столицю і називає її Холм… Князь Василь придивився, золота ханська пайза на шиї в Данила була, видно, й справді йому важка, бо шия якось незручно вигнута.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”

Приклад 2:
В Галичині навіть неможливий краєвий, національний клерикалізм; галицький клерикалізм мусить бути частиною австрійського клерикалізму, а цей став рішучо частиною ультрамонтанства, ecclesiae militantis Romanae[21] котра, окрім своєї звісної всесвітньої політики, спеціально в Галичині тягне просто навіть до того, щоб злити унію до останку з католицизмом, а руськість з полонізмом, — так що клерикалізм у Галичині консеквентно навіть іде до винародовлення русинів. В усякім разі клерикалізм в Галичині, безпремінно ультрамонтанський, веде до свого роду сепаратизму галицького од русинів навіть буковинських, а тим більше од українських, між котрими ні один з людей, власне, релігійних не пристане до ультрамонтанства, а люди думок безконфесійних (як більшість інтелігенції в Росії) не пристануть ні до якого клерикалізму.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”