Приклад 1:
А ще другий випадок: галичанин один під час слідства наговорив неймовірних дурниць, запродавши всю свою родину і зробивши її членами Коли вчинили слідство віч-на-віч і син кинувся до батька: — Тату, що ж ти брешеш?
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”
Приклад 2:
Це була перша побіда, яку одержала нова російська культура в австрійській Русі, побіда, котру volens-nolens[16] признавав кожний галичанин, навіть і ті, котрим не подобались манери росіянок. У Відні мене задержала всесвітня виставка, з котрої я мушу тут спом’янути те, як мені не хотіли в угорському виділі показати слов’янських шкільних книг, в тому числі і руських, а нарешті дали тілько один номер урядової шкільної газети з руським виділом, господь зна, якою мовою і правописом писаний.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”
Приклад 3:
Галичани мають кав’ярні, куди майже кожний забіжить щодня, мають товариства; і там і там єсть газети, майже виключно австрійські, в котрих галичанин пробіга телеграми та дивиться карикатури і Witz’u[20] (обов’язково навіть більш ніж телеграми!). Дехто дома або в наукових бібліотеках працює над спеціальностями, хоч найбільше над вузькими, далекими від інтересів життя, та ще й по старомодним, схоластичним методам.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”
