Інтелектуальна течія, що виникла у 1920-х роках, головним чином у німецькомовному середовищі, яка намагалася синтезувати психоаналітичні теорії Зигмунда Фрейда (особливо концепції несвідомого, лібідо та витіснення) з економічним і соціальним аналізом Карла Маркса для пояснення формування особистості, родини, ідеології та суспільних структур у капіталістичному суспільстві.
Сукупність ідей представників цієї течії (таких як Вільгельм Райх, Еріх Фромм, Герберт Маркузе на ранньому етапі), які вважали, що психоаналіз може доповнити марксизм аналізом психічних механізмів, через які панівна ідеологія закріплюється в свідомості індивіда, перешкоджаючи революційній свідомості.