Значення
-
(лінгв.) Один із двонадцятьох звуків, що становлять основу додекафонічної системи композиції, де кожен звук хроматичної гами розглядається як рівноправний елемент музичної структури.
-
(муз.) Конкретний, індивідуально визначений звук (висота тону) у рамках серійної техніки композиції, який підпорядковується суворим правилам використання впродовж музичного твору або його частини.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. фонодейк, р. фонодейка, д. фонодейкові, з. фонодейка, о. фонодейком, м. фонодейкові, к. фонодейку