Значення
-
Релігійний фанатик, який практикує самобичування (б’є себе батогом або бичем) як акт покаяння або для досягнення релігійного екстазу, особливо поширене серед деяких християнських течій у Середньовіччі.
-
Учасник релігійної громади або братства, що існувало в Європі в XIII–XV століттях, члени якого публічно бичували себе, проголошуючи необхідність покаяння.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. флагелянт, р. флагелянта, д. флагелянтові, з. флагелянта, о. флагелянтом, м. флагелянті, к. флагелянте