Історичний релігійний рух, поширений у Західній Європі в XIII–XV століттях, учасники якого (флагеланти) практикували публічне самобичування (бичування) як акт каяття, спокутування гріхів і засіб духовного очищення.
У переносному значенні — крайня форма аскетизму, релігійного фанатизму або політичної ідеології, що пропагує ідею необхідності постійних страждань, самопосвячення або жорстких заходів заради досягнення високої (часто утопічної) мети.