Значення
-
Історичний релігійний рух, поширений у Західній Європі в XIII–XV століттях, учасники якого (флагеланти) практикували публічне самобичування (бичування) як акт каяття, спокутування гріхів і засіб духовного очищення.
-
У переносному значенні — крайня форма аскетизму, релігійного фанатизму або політичної ідеології, що пропагує ідею необхідності постійних страждань, самопосвячення або жорстких заходів заради досягнення високої (часто утопічної) мети.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. флагелантство, р. флагелантства, д. флагелантству, з. флагелантство, о. флагелантством, м. флагелантстві, к. флагелантство