Значення
-
Релігійний фанатик, який у середньовічній Європі публічно бичував себе або інших, щоб відбудувати гріхи та заслужити прощення Бога, особливо під час епідемій чи релігійних рухів.
-
Учасник релігійної громади або братства, що практикувало публічне самобичування як форму аскези та каяття (XIII–XV ст.).
-
Переносно: людина, яка схильна до крайніх форм самознущання, самокатування або надмірно суворого ставлення до себе.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. флагелант, р. флагеланта, д. флагелантові, з. флагеланта, о. флагелантом, м. флагеланті, к. флагеланте