Значення
-
Феофіл — чоловіче особове ім’я грецького походження (грец. Θεόφιλος), що означає “той, хто любить Бога” або “Боголюб”.
-
Феофіл — історична особа, візантійський імператор (829–842 рр.) з Аморейської династії, останній правитель, який активно впроваджував іконоборство.
-
Феофіл — церковно-релігійний термін: святий у християнській традиції (наприклад, святий Феофіл, шанований у православ’ї та католицизмі).
-
Феофіл — літературний персонаж, зокрема адресат, до якого звернені Євангеліє від Луки та Книга Дії Апостолів у Новому Завіті.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. феофіл, р. феофіла, д. феофілові, з. феофіла, о. феофілом, м. феофілі, к. феофіле
Походження слова (Етимологія)
Чоловіче ім’я, яке походить від грецького імені Θεόφιλος (Теофілос), що означає «улюбленець Бога» або «той, хто любить Бога». Ім’я складається з двох грецьких основ: θεός (теос) — «Бог» і φίλος (філос) — «улюблений, дорогий, друг». В українській мові ім’я засвоєне через церковнослов’янське посередництво, а також має варіанти: Теофіл, Теофіла (жіноча форма), Теофілія, Філя. У давніх українських пам’ятках, зокрема в лексиконі Памви Беринди (1627), воно тлумачилося як «богоприємний». Подібні форми існують в інших слов’янських мовах: білоруській (Феафіл), польській (Teofil), болгарській (Теофіл), македонській (Теофил), сербохорватській (Теофил), словенській (Teofil), а також у старослов’янській (Фєофиль). Це ім’я є прикладом грецького впливу на слов’янську антропонімію через християнізацію.