Значення
- (Лінгвістика) –
Властивість мовних одиниць (звуків, слів, віршових рядків тощо) бути приємними для слуху, створювати гармонійне звучання; благозвучність.
- (Лінгвістика) –
У лінгвістиці та поетиці: якість мовлення, що характеризується збалансованим поєднанням звуків, відсутністю різких звукових зіткнень та загальною мелодійністю.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. евфонічність, р. евфонічності, д. евфонічності, з. евфонічність, о. евфонічністю, м. евфонічності, к. евфонічносте