Словник Української Мови
Буква
1. Філософсько-естетична течія, що виникла в Європі наприкінці XIX століття, яка проголошує самодостатність мистецтва, принцип «мистецтво для мистецтва» та вбачає у творчості вищий принцип життя, а в красі — абсолютну цінність.
2. Надмірна, часто позбавлена глибини прихильність до всього витонченого та прекрасного в мистецтві та побуті, що іноді супроводжується байдужістю до соціальних або моральних проблем; схильність до красивості.
Приклад 1:
Кілька невдалих виразів, суперечливих мовних новотворів, недоречних зворотів, що трапилися в його ранніх поезіях, індивідуалістичний естетизм, властивий його поезії, як і всій творчості модерністів, дали привід критикові, який стояв на сторожі громадської думки й народництва, святощів, що їх він ототожнював з народними, виступити з гострою статтею проти поета. Велика стаття-рецензія, написана з приводу першої збірки поета, з’явилась в одній з книжок «Киевской старины» під назвою «Знамение времени».
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”