1. (у давньогрецькій міфології) персоніфікація вічної темряви, первісний бог підземного мороку, син Хаосу, брат Нікту (Ночи).
2. (поетичне, застаріле) символічне позначення непроглядної темряви, пітьми, мороку.
ереб
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Дальша телеграма, де написано було, що ‘ο Σαχης ηλθεν εις ‘Σριβαν, тож само його розвеселила, бо попереду йому здавалося було, що тут іде мова про міфічний Ереб, а вже потім він зміркував, що це має значити: «Шах приїхав до кавказького міста Єревана». Ще більше розвеселившись, він простяг руку ще й по ті дві товсті книжки, які лежали на буфеті.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |