епіметей

1. У давньогрецькій міфології — титан, син Япета й океаніди Клімени, брат Прометея, Атланта та Менойтія, відомий своєю легковажністю та недалекоглядністю.

2. У переносному значенні — людина, що діє необдумано, без розгляду наслідків, легковажна та недалекоглядна особа (за аналогією з міфологічним персонажем).

Приклади вживання

Приклад 1:
Кассандра Був Прометей і був Епіметей, одного батька-матері синове. Життя й вогонь дав людям Прометей і знав, що муки ждуть його за теє, провидець мук не відвернув від себе,- з усіх синів праматері Землі його найгірше покарала Мойра.
— Котляревський Іван, “Енеїда”

Частина мови: іменник (однина) |