1. (у філології) Пов’язаний з епексегезою, тобто з додатковим поясненням, уточненням або розвитком думки, висловленої в попередньому тексті, часто за допомогою інших слів або виразів.
2. (у лінгвістиці) Такий, що виражає відношення уточнення, конкретизації або пояснення між частинами вислову (наприклад, про апелятивні іменники у епексегетичній функції).