1. У музичній теорії — рівність за висотою звуку між тонами, що мають різні назви та записуються по-різному (наприклад, «до-дієз» і «ре-бемоль»), властивість музичного ладу, за якої такі звуки сприймаються як один і той самий звук.
2. У давньогрецькій музиці — один з трьох основних родів інтонації (поряд із діатонікою та хроматикою), що характеризується використанням кварт, поділених на два великі півтони.