Словник Української Мови
Буква
1. Виїзд з рідної країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий час, зумовлений політичними, економічними, релігійними або іншими причинами.
2. Сукупність осіб, які виїхали з певної країни на постійне проживання за кордон; діаспора.
3. Період перебування в іншій країні як емігрант.
Приклад 1:
На практиці це означало: вростання в радянську епоху — привселюдне уславлення курсу компартії й присягання на вірність ідеям партії (Павло Тичина, Микола Бажан, Володимир Сосюра…) або еміграція (Володимир Винниченко, Євген Маланюк, Юрій Клен…) або репресії та концтабори (Остап Вишня, Борис Антоненко-Давидович…) або самогубство від безвиході (Микола Хвильовий…) Виживали одиниці… Драй-Хмара, як визнавав він сам, «не вріс у свою епоху», і тому на нього чекало спочатку замовчування, далі — заборона до друкування творів, і, врешті-решт, фізичне знищення. Однак наголошу.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
Володимира тільки недавно колонізований Україною-Руссю, і на той час ще заселений пе- реважно неслов’янським населенням – адже еміграція сюди слов’ян у X ст. ще тільки розпочиналася, і на сьогодні в історичній науці немає певності навіть в існуванні на той час головних міст цього регіону.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”