елегійність

1. Абстрактний іменник, що означає властивість або стан, пов’язаний з елегією; наявність у творі мистецтва, мовленні чи настрої рис сумного, задумливого, часто ностальгійного ліризму, легкого смутку та меланхолії.

2. У літературознавстві та мистецтвознавстві — ліричний, сентиментально-сумний настрій, тональність художнього твору, що викликає почуття ніжності, сумовитості та роздумів про минуле.

Приклади вживання

Приклад 1:
Але там є якась елегійність. Вони порослі тими лісами — глибокими, чи як.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник (однина) |