1. Який видає дзвінкий, прозорий звук, що нагадує дзвін металу або скла; дзвінкий.
2. Переносно: який звучить голосно, переконливо, різко (про слова, мову тощо).
дзвенячий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Бiлолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; i в хатi й на дворi в’ється, порядкує, господарює, i спiває, i смiється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на свiт благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, i клопочеться, й бiгає.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: прикментик () |