дзінь-дзінь

1. Звуконаслідувальне слово, що відтворює дзвінкий, мелодійний звук, який видають металеві предмети (наприклад, дзвоники, тарілки, монети) при ударі або поштовху.

2. Розмовна назва дзвіночка або іншого невеликого предмета, що видає характерний дзвінкий звук.

3. У дитячій мові або в мовленні до дітей — позначення грошей (монет).

Приклади:

Приклад 1:
Отже, потім почне бити дванадцята година, і тоді… Дзінь-дзінь-дзінь!
— Франко Іван, “Мойсей”