дивачка

Приклад 1:
От послухай0 те, — казала та дивачка, — торкніть оцього дзвіночка — чуєте голубий тон? А в оцього0о — фіолетовий… Я справді починала щось таке чути — ніби наново відкривався колись, у дитинстві, щесамозрозумілийзв’язокмежизвукомікольором,—атапро0 вадила далі: глина має двісті шістдесят три кольорові відтінки звуку, а професіонал чує й більше… Вона сама явно була таким професіоналом — мисткинею з шістдесятників, що якимсь ди0 вомзберегланенарушальнимсвітсвоєїмолодости,—язбагнула це,коливідглинивонаперейшланаписанки:справжняписан0 ка, пояснювала, може бути тільки керамічною або дерев’яною, алене«виссаною»,бо«виссана»—то«вбитежиття»;можнароз0 писати живе яйце, щоби потім з’їсти, але не «пустушку», що ними ото торгують… Я притерпла: з її мови, як із забутого сну, виринулоказковеЯйце0райце—те,щойогогеройбувнеобачно розбив, а з нього хмарою посунула худоба: на малюнку в моїй дитячій книжці тут була величезна розколота писанка… В міру того, як жінка говорила — плавко й спокійно, як тече вода, як снується прядивляна нитка, — поступово проступав і оголю0 вавсяпервозданнийсмисл речей — звичайна кераміка ставала шлюбом стихій: земля—вода—вогонь—повітря,—іс т о0 ліття відвалювались мені з0перед очей, як від замазаної фрески відпадає грубо нанесене валькування.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”