Словник Української Мови
Буква
1. (у фізиці) Пов’язаний із диполем; властивий диполю, що стосується диполя.
2. (у хімії) Характеризує наявність двох рівних за величиною, але протилежних за знаком електричних зарядів, розділених у просторі (наприклад, про молекулу).
3. (у радіотехніці) Стосуючийся диполя як антени; призначений для випромінювання чи прийому радіохвиль.
Приклад 1:
Дипольний мо – мент таких м олекул за від – сутності зовнішнього елек – тричного поля дорівнює н у- лю.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Вектором поляризації називають границю відношення електричного моме н- ту деяк ого об’єму діелектрика до цього об’єму, коли об’єм прямує до нуля: V p limP n i i 1 0V ∑ = → = , де ip – дипольний момент і-го диполя, n – кількість диполів, які знаходяться в об’ємі V. Отже, вектор P є дипольним моментом одиниці об’єму діелектрика, який виникає при його поляризації. Електростатика 118 Для однорідного діелектрика, який перебуває в однорідному електричному полі, справедлива рівність: pnP = , де n – кількість молекул в одиниці об’єму, p – дипольний момент молекули.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Електростатика 118 Для однорідного діелектрика, який перебуває в однорідному електричному полі, справедлива рівність: pnP = , де n – кількість молекул в одиниці об’єму, p – дипольний момент молекули. Оскільки Ep 0 βε= , то EnP 0 βε= .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”