1. (граматика) Категорія числа в українській та деяких інших слов’янських мовах, що позначає два або пару предметів, істоти; форма іменника, числівника, займенника або дієслова, що вказує на цю кількість (наприклад: «два брати», «обидва очі», «відомі обоє»).
2. (лінгвістика) Історична граматична категорія, що існувала в праслов’янській мові для позначення двох або пари предметів (на відміну від однини та множини).
3. (переносне) Подвоєння, роздвоєння чогось; стан, коли щось сприймається або існує у двох виглядах, подвійне відчуття (наприклад: двоїння в очах, двоїння образу).