дворище

1. Великий двір, просторі подвір’я, часто з господарськими будівлями; територія, що прилягає до хати чи комплексу споруд.

2. Історична назва місця, де колись стояв двір (садиба, маєток), але від нього залишилися лише сліди.

3. У давнину — центральна місцевість поселення, де відбувалися віча, збори громади; майдан.

4. У археології — тип давньоруського сільського поселення без укріплень, що складалося з одного або кількох дворів.

Приклади вживання

Приклад 1:
Ціле дворище оточа острокіл. Вихід І Лейстрові — Сулима, Тетеря; запорожці — Нечай, Кривоніс, Чарнота; козаки й посполюд; наймички.
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”

Частина мови: іменник (однина) |