двоопуклий

1. (про лінзу, скло тощо) Такий, що має дві опуклі поверхні, вигнуті назовні.

2. (про геометричну фігуру) Такий, що є опуклим і чия додаткова фігура (доповнення до опуклої оболонки) також є опуклою; у математиці — термін для опису, наприклад, певних множин.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: прикментик () |