Словник Української Мови
Буква
1. У прямому значенні: вбивство, позбавлення життя людини, що розглядається з морально-етичної точки зору як знищення її душі, внутрішнього світу; душегубство.
2. У переносному значенні: жорстокий, нищівний вплив на психіку, моральний стан або духовність людини; дії, слова або обставини, що гублять душевний спокій, віру, радість життя.
Приклад 1:
І сталося тут, громадяни мої дорогі, таке, що його, дозвольте сказати, і в творах не вичитаєш… Злочин і ніби душогубство! Як я дійшов до цього, звідки мені таке спало на думку — не знаю, а тільки був факт замаху на життя особи Аристарха Третього.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Вiн покара за злеє дiло усе рiвно, що за душогубство. Не бiйся, кажу, мене; i коли б вже й так прийшлось, щоб ти стала забувати i бога, i стид людський, то я тебе обережу, як братик сестрицю… — Братику мiй милесенький!
— Самчук Улас, “Марія”