душка

1. Зменшувально-пестлива форма від слова “душа”, що вживається як ласкаве звертання до близької, дорогої людини.

2. Частина деяких музичних інструментів (наприклад, скрипки, гітари), дерев’яна верхня дека, що знаходиться між ефами (різновид отворів у корпусі).

3. Деталь у вигляді невеликої дужки, що з’єднує частини механізму, конструкції або прикраси (наприклад, душка сережки, душка окулярів).

Приклади:

Приклад 1:
Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, Енея не любила – страх; Давно вона уже хотіла, Щоб його душка полетіла К чортам і щоб і дух не пах. Еней був тяжко не по серцю Юноні, – все її гнівив: Здававсь гірчийший їйвід перцю, Ні в чим Юнони не просив; Но гірш за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав; І що його покійний дядько, Паріс, Пріамове дитятко, Путівочку Венері дав.
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 2:
— але вiн уже поклав трубку — молодець боєць, душка‑пупсик! — оскаженiлу од злоби, мов придержало за плече промельком думки: а як же воно мусить бути хх…рєново так жи‑ти — повсюдно викликаючи в людей, i не в самих ли‑ше жiнок, отакi на себе реакцiї!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”