дур

1. (у міфології) Уособлення дурману, омани, мороку; персоніфікація облудного, ілюзорного світу.

2. (переносне значення) Стан дурману, непритомності, затьмарення свідомості; морок, омана.

3. (заст., діалектне) Те саме, що дурман (як рослина або отруйна речовина).

Приклади вживання

Приклад 1:
не­дур­но він все сум­ний був… мов­чав… жу­рив­ся… та все че­рез сон про Дін вик­ри­ку­вав… про Хіврю та Грицька не­дур­но ж це во­но!.. Ой, про­па­ла ж моя го­ло­вонька бідная!!.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
XV З лег­кої ру­ки Уранці ус­тав Чіпка з до­са­дою в серці, з дур­ма­ном у го­лові. Узяв просьбу, пок­ло­нивсь По­ро­хові, пішов у суд.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
– за­гу­ли ко­за­ки, див­ля­чись, що усе їх на­чальство чи пе­ре­ка­зи­лось, чи кат їх зна: пи­сар, мов пiс­ля дур­ма­ну, по­вi­явсь со­бi до­до­му, а пан сот­ник по­ну­рив го­ло­ву та теж по­тяг до своєї ха­ти. От вер­та­ють па­на сот­ни­ка i пи­та­ються, що їм ро­би­ти i для чо­го їх зiб­ра­ли?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Частина мови: іменник (однина) |