дума

1. Історичний жанр української народної пісенно-епічної творчості XVI—XVIII століть, що поєднував риси пісні та речитативу, з героїчною, побутовою або соціально-філософською тематикою.

2. Назва законодавчих та представницьких органів влади в Україні, Росії та деяких інших слов’янських країнах (наприклад, Верховна Рада України в історичному контексті — Українська національна рада, Державна дума Російської імперії чи РФ).

3. (переносне значення) Глибока, серйозна роздум; розмірковування, медитація.

4. (заст., поетичне) Думка, ідея, намір.

Приклади вживання

Приклад 1:
Так, промовляючи на шевченківському святі в Русові 1914 року той самий Стефаник звертався до своїх земляків, заповідаючи їм: «Беріть на коліна діти ваші, як ідете до Канади, та впоюйте в них слово Шевченка…»), відчути себе не безбатченком, а українцем, якщо разом з ним входять у тебе моральна висота, чуття прекрасного, «наша дума й наша пісня», — тоді на портрет такого Шевченка на покуті рідної хати не гріх і помолитися… Усе залежить від нас — і тільки від нас — як скористаємося ми тим скарбом, що ним володіємо. Можна постать Шевченка «замацати липкими пальцями офіціозу», як емоційно висловився хтось із молодих, поставити спасенну галочку, перетворити Шевченка на фетиш, чиї слова втратили живий сенс і закличну силу.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”

Приклад 3:
Вона дума, як її чоловiк був старостою, то можна вже й чужих курей красти. Ще й коверзує!
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”

Частина мови: іменник (однина) |