дука

1. (іст.) Старовинна золота монета, що карбувалася в Європі (первісно в Італії), а також назва деяких західноєвропейських срібних монет.

2. (перен., розм.) Про заможну, впливову або важливу особу; вельможа, баришник.

3. (діал.) Товстий, грубий кийок; палиця.

Приклади вживання

Приклад 1:
І сідав у гурт з козаками й навіть посполитими, й співав з ними: “Ой беруть дуку за чуб, за руку, третій в спину б’є…” Хоч сам — найбільший дука.
— Франко Іван, “Мойсей”

Частина мови: іменник (однина) |