дуель

1. Умо́влена поєди́нок між двома осо́бами (зазвича́й на збро́ї) з мето́ю відсто́ювання че́сті, зазвича́й за попередніми прави́лами та за присутності секунда́нтів.

2. Публі́чне змага́ння, супере́чка або протибо́рство між двома сторона́ми, що нага́дує за фор́мою класи́чну дуе́ль.

Приклади вживання

Приклад 1:
Читає спогади сина Л. Толстого Сергія Львовича, робить виписки, щоб поділитися з дочкою: «Про відхід Льва Толстого, як і про дуель Пушкіна, не можу спокійно читати й думати». Захоплюється роботою Лернера «Труды и дни Пушкина» і «Хронологічною канвою для біографії Тургенєва»: «Здається, тільки перелік фактів у хронологічному порядку, а як він хвилює!» (1950; 5: 80).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
За курганом грохотали панцерники: то йшла мiж ними рiшуча дуель. Ворожi полки яро насiдали на iнсургентiв.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Частина мови: іменник (однина) |