Словник Української Мови
Буква
1. Музичний інструмент типу сопілки, зроблений з лози або верби, на якому грають пастухи; рід пастушої сопілки.
2. Рослинний вид з родини айстрових (Asteraceae), що має жовті квітки; народна назва для кульбаби лікарської (Taraxacum officinale) або інших подібних рослин.
3. Переносно: про простодушну, наївну, недосвідчену людину (розмовне, часто іронічне або зневажливе).
Приклад 1:
Тим образились другі гості, а найбільше поляк гр[аф] Дзялинський, делегат познанського «Towarzystwa Przyjaciol Nauk», і католицький прелат Дудик з Моравії. Вони заявили предсідателю гр[афу] Уварову і ген[ерал]-губернатору кн[язю] Дондукову-Корсакову, що виїдуть з Києва і оголосять протест, коли їм не буде сатисфакції проти обіди, що наніс Головацький полякам як нації і римсько-католицькій церкві.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”
Приклад 2:
Президував там француз Леже, читали по-сербському, по-чеському, по-німецькому (моравський слов’янин Дудик!). По-польському читав гр[аф] Дзялинський (варшавські професори читали по-російському).
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”