Словник Української Мови
Буква
1. Народний духовий музичний інструмент, різновид волинки, що складається з міха, через який повітря надходить у одну або кілька трубок зі звуковими отворами.
2. Розмовна назва будь-якого духового музичного інструмента, зокрема сопілки, дудки.
3. Переносно: людина, яка любить нарікати, скаржитися, бурчати; буркотун.
Приклад 1:
Притім кажу, що Біблія є досить погана й нескладна дуда, якщо повертаємо її до наших плотських справ, колюче терня, гірка й несмачна вода, пустощі, якщо з Павлом сказати, божі або, скажу, сміття, гній, погань, бруд, гній людський, в якому велить Бог Єзекіїлеві сховати ячмінну проскуру. “Так з’їдять сини Ізраїля хліб свій нечистий у поган, коли розсиплю їх” (гл.
— Тютюнник Григорій, “Вир”