Словник Української Мови
Буква
1. Піддавати шкіру або інші органічні матеріали спеціальній хімічній обробці (зазвичай дубильними речовинами), щоб надати їм міцності, гнучкості та стійкості до вологи та гниття.
2. Розм. Сильно бити, шмагати когось; також перен. суворо сварити, лаяти.
3. Розм. Витримувати, зазнавати чогось неприємного, важкого (наприклад, холод, спека, нудьгу).
4. Діал. Міцніти, ставати твердим, жорстким (про матеріали, їжу тощо).
Приклад 1:
Я ворухнувся, бо вже від сидіння в одній позі аж почало тіло дубіти. Я повів злегка раменами, намагаючись зручніше покласти руки (ліва була на правій), що дуже затекли, заніміли, висіли, мов тяжкий додаток до мого тіла — і враз наче вогнем припекло мені правий зап’яток і звідти, від великого й вказівного пальця стрельнуло гольчасто — гострим болем у всю руку.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”