дуалізм

1. Філософське вчення, що виходить з визнання двох рівноправних, незвідних один до одного початків (духу та матерії, ідеального та матеріального).

2. Подвійність, роздвоєння, наявність двох протилежних принципів, явищ або властивостей у чомусь.

3. У релігії — віровчення, що визнає два ворожі один одному надприродні начала (добро і зло, Бога і диявола).

4. У політиці — система подвійного підпорядкування, наявність двох центрів влади.

Приклади вживання

Приклад 1:
Но тада ми стикаємся з метафізич­ ною проблемою вищого порядка: откуда етот странний дуалізм? 21Як ето обичне індійське животне еволюционірувало аж до епіско­ па?
— Невідомий автор, “020 Brinikh Mikhailo Shakhmati Dlia Dibiliv”

Приклад 2:
Такий політичний дуалізм, мабуть, пояснювався співіснуванням двох економічних секторів: царського та общинного. Наприкінці II тис.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 3:
Оскільки було переконливо довед е- но, що світло проявляє корпускулярно- хвильовий дуалізм, французький вчений Луї де Бройль у 1924 р. висунув г іпотезу про те, що частинки речовини поряд з кор- пускулярними властивостями мають також і хвильові. Як відомо, фотон має квант енергії νε hф = , імпульс λ hРф = , масу 2c hmф ν= .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |