дружно

Приклад 1:
Нотатки з роману Домонтовича «Доктор Серафікус» — підкреслено його термін «приміткове існування», що увійшов відтоді у мій лексикон; з книжки Артура Кестлера «Морок опівдні» — про опозицію, вибір людиною шляху, про гідність у тоталітарному суспільстві; з книги Р. Тагора «Націоналізм» (між сторінками вкладено вирізку з чехословацького журналу «Дружно вперед» — стаття М. Новака «Про особливість чеської національної свідомости»). Виписки зі студії А. Матьєза «Французька революція», т.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— “Та ну, — ронить вiн протягло, мало що не мрiй‑но, — їм не до того, у них — Любов”, — останнє слово вимовляється з великої лiтери, i ви, перезирнувшись, дружно кидаєтесь фотографуватися, кидаєтесь чи то обдаровувати старикiв собою, чи, навпаки, дякувати їм за несподiване, як мокрий цiлунок упалого на чоло лист‑ка, благословення, — потiм вiн забирає тi знiмки, i бiльше ти нiколи їх не побачиш, не виключено, що вiн подер їх на дрiбнi клаптики, вкинув у попiльничку й пiдпалив — наостанцi шпетненько пiдгрiбши попiлець у купку скорченим мiзинцем, — що ж, серце моє, я не в претензiї, постраждай трохи й ти: час було й тобi, по сорокiвцi, вiдкрити, що не всi ми “промокашки” або, в кращому разi, “мишачi кохання”, вибачай, але я вмiю грати — тiльки по‑крупному, i коли вже не коханням — не‑мишачим: справжнiм! — то в усякому‑будь разi, нiколи й нi в чiм — не “промокашкою”: волiю бути наждачком‑с), — тої першої ночi, чи не тодi, на прибутнiй хвилi пiднесення, зародився в нiй десь усерединi глибоко схований ледь iронiчний, просмiшкуватий холодок: блядка i блядка, з усiма приналежними атрибутами, мов якийсь стороннiй сценарист загодя подбав про жанрову чистоту сюжету (та ще й, як хутко з’ясувалося, невдатна блядка!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Це там уперше українці дружно скандували «Ганьба.» Це слово пізніше стало кайлом, яке довбало колоніяльний режим. А тоді єдиний присутній турист — німець — бігав і питав: «Was ist hańba?» Треба бути не з полохливого десятка, щоб ходити до колишнього петлюрівця й політв’язня з 20-літнім «стажем» Бориса Антоненка-Давидовича.
— Невідомий автор, “098 Mogilnii Attila Kiyivski Konturi”