Словник Української Мови
Буква
1. Традиційна обрядова особа на українському весіллі, яка супроводжує молодого (жениха), допомагає організовувати гостей та проводити весільні обряди; часто найближчий друг або родич молодого.
2. У широкому вжитку — людина, яка виконує обов’язки помічника або супроводжує когось на урочистій події (святі, церемонії).
3. (Заст., діал.) Товариш, приятель, побратим.
Приклад 1:
Аж ось, на щастя їх, крикнув дружко: “Старости, пани пiдстарости! Благословiте молодих вивести iз хати надвiр погуляти”.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
За дружечками iшла сама собi свiтилочка з мечем, за нею свашки, далi дружко i пiддружний, а за ними вже несли труну на марах бояри; а Василь, як, молодий, iшов з правого боку; на превелику силу iде i неначе й не вiн; нi до чого йому дiла нема, що йому скажуть, те й робе i туди йде, й очей не зведе з своєї Марусi… А вона, моя сердешна, лежить, мов голубочка, тим серпанком, що мався її на весiллi покривати, покрита уся, тiльки вид незакритий; i здається, що вона, лежачи, звисока усюди погляда; та ще як вона хороше вмирала, то так i усмiшечка у неї на виду зосталася, i вона нiби усмiхається i потiшається, що її так хороше ховають. Василь би то, може б, i не зiйшов би з мiсця, бо в нього i пам’ятi не було, так його вели два старости у рушниках пiд руку.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Не бояри та дружко винесуть твою скриню з батькової хати, вивезуть з батькового подвір’ячка, — говорила тітка й тільки жалю завдавала бідній Тодозі. А тим часом Єремія хапався вибиратись з дому, неначе його хтось виганяв з його власного двору.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”