Словник Української Мови
Буква
1. Великий степовий птах родини дрохвових (Otis tarda), що має потужні ноги, довгу шию та сірувато-руде забарвлення з чорними смугами; відомий своїми токовими іграми, знаходиться під охороною.
2. Рідкісне, архаїчне позначення жінки або дівчини, що відрізняється неповороткістю, незграбністю або повільною ходою (використовується переважно в фольклорі або з іронічним відтінком).
Приклад 1:
З облитої місяцем попелястої тирси неподалік від Петра сердито квохнула дрохва, і зразу ж, немов їй у відповідь, з-за Дністра, з того його лісового темного боку старим простудженим басом бовкнув дзвін… Петро аж присів: невже забув? І як це він міг забути, що тут, неподалік від місця, де Вовче Горло вбігає в Дністер, трохи навскоси через воду уверх, у дубовій пущі стоїть жіночий монастир?
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”