Словник Української Мови
Буква
1. Військовий кавалерійського полку, який був навчений діяти як у кінному, так і у пішому строю (історічне).
2. Представник одного з видів легкої кавалерії в європейських та російській арміях XVII–XX століть, озброєний шаблею, карабіном та пістолетами.
3. У сучасних арміях — військовий деяких танкових, моторизованих або розвідувальних частин, що зберігають історичну назву.
Приклад 1:
Наливайко встигав повсюди: скупав у Росі стражників, розпорошив ландскнехтів і пікінерів, потоптав ополченців та орендарів, тепер колошматився з драгунами… Хто-хто, а Жолкевський знав, що будь-який вершник — хоч драгун, хоч козак — у руба-нині-бою більше десяти-п’ятнадцяти хвилин не витримує. Він або перемагає, або тікає, бо інакше загине.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”