Значення
- (Юриспруденція) –
Особа, яка взяла гроші або матеріальні цінності в борг і зобов’язана повернути їх кредитору; боржник.
- (Юриспруденція) –
Заст. Той, хто має якийсь обов’язок, зобов’язання перед кимось або перед суспільством; винна особа.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. довжник, р. довжника, д. довжникові, з. довжника, о. довжником, м. довжникові, к. довжнику
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘довжник’ походить від праслов’янського кореня, пов’язаного зі словом ‘довгий’. Спочатку воно означало ‘довгаста дощечка’, якою закривали отвір у вулику. Згодом значення змінилося, і тепер ‘довжник’ — це той, хто має борг, тобто ‘боржник’. Це слово споріднене з такими словами, як ‘довгий’, ‘довжина’.