доводити

Приклад 1:
Тож в ім’я цієї мети, цієї ідеї, незважаючи ні на що, не можна піддаватися оскаженінню, не слід доводити до абсолюту взаємні звинувачення. Не роз’ятрювати те, що різнить, — воно й так разюче.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— Але ж, владарю, — зашморгав слуга, — але ж навіщо доводити справу до їхньої злуки? Хіба не має мій володар достатніх підстав — служіння поганським богам, дияволові, чаклунство, розпуста, пияцтво, шпигунство на користь Генуї, можливо, содомія — хіба не має володар достатніх підстав, аби негайно взяти нікчемного паяца під варту і, прогнавши його солоними різками по Мосту Зітхань, запакувати до ПЕРВЕРЗІЯ 180 одного зі славетних piombi1 під розпеченим свинцевим дахом, де його мерзенна шкіра навіки позлазить із падлючих кісток від смертоносного сквару?..
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
густо наелектризованою еротичною хмарою — недарма кажуть, що засватана дiвка всiм подобається: ось це i заводить їх по‑справжньому, змушує пашiти од ярости роздутими нiздрями й бити в землю копитом од нетерплячки — дух суперництва, хiть перемагати, виклик на герць, нечутний звук бойової сурми, що коливає повiтря, ненастанна потреба доводити власну зверхнiсть над усiма iншими, дарма що нiколи не баченими: “Ти менi скажи — тобi з чоловiком добре було?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”