довгодзьобий

Приклад 1:
Невольнича муза ~206 вчорашнє ще здогнав з нинішнім розминувся а потомне навіть не мріло попереду невже це протяжність єдину п’ядь по зачарованому колі витоптано як осліплим конем та сама брама зачиняє відчинене прищемивши але ось день запечатано бронзою місяця в крилатій дорозі янголи літаки осамітнені душі по срібнім асфальті сну ноги мої летять 5 що це за край де ми зустрілися на безлюднім майдані де вперше ми діткнулися один одного чистими очима Дванадцята сумна книжка 207~де наші долоні припали до себе вустами де не щербить чуже слово золота мови там довгодзьобий дощ гніздиться в наших слідах задля цього сну запліднення планети пологи вулканів народження води задля цього сну ступить на землю поцілунок любові і поцілунок зради об’явлено відокремлення дня смерті від дня воскресіння ще триває задля цього сну співуча колиска Вітчизни срібновежі марева молодості краплина стрівання серед розлук тріснута обручка і терновий обруч задля цього сну я зрікаюся ранкового пробудження для тих І. Калинець. Невольнича муза ~208 хто не докохав ілюзій недописав на воді недоцілив ворога 6 вся ти вміщаєшся у траурній рамці як у свічаді ось очі вагітні двійнятами сонць незбагненний молодик усміху сяють уповні перса руки опечалені тисячолітнім жестом священне калинове лоно вся ти разом з піснею про дерево життя з левадами солом’яного дажбога з босим табуном ясиру по сталевих спіралях естакад з душею в дорозі до поколінь під терплячими стопами ніженькидвседержителі вовтузиться ще теплий клубок землі забинтований у бетон втомлений болем гори розпукою тріщини рубцем рудого русла дурманом смогу Дванадцята сумна книжка 209~віки старіють опірюється стріла вмирає вмочений в їдь наконечник знайдено цілюще зілля заворожено кров але до пори глечик холодна злість урану згірдливо зносить траву і мурах побіч себе загледівшись у траурне обрамлення як у свічадо пам’ятай про це завжди в зіянні цівки ти молода ціль 7 сопух липневих лопухів виколисує на листкові Боже дитя грому живиця землі закорковує вузлуваті вени дерев у трясовині крон в’язне важкий вітер навіки кануло птаство І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”